А я люблю поговорити з вітром,
про хмари, про життя, що все минає.
Багато ж бо літає він по світу,
багато чує і багато знає...
А я люблю з дощем поговорити,
до нього свої руки простягаю.
Кажу: "шановний, підкажи, як жити,
а то я вже, здається, помираю.
І довго ми ведемо з ним розмову,
з дощем я цілий вечір розмовляю.
Я щось подумаю собі, а потім знову
під дощ свої долоні простягаю.
Можливо хтось засуджувати буде,
мовляв я хворий, чи не зна як жити...
Та чхав на те, що там говорять люде.
А я люблю із вітром говорити....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417764
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 12.04.2013
автор: Дід Михалич