У збанку - на дні молока,
Та сонце пече полудневе
І крапля, солодка така,
Гірчить. І натомлене мрево
У мізках випалює шрам -
Не бачиш і майже не чуєш,
Як, вплівши язик у бедлам,
Вже й сам гіркотою нуртуєш
У серце чуже, а воно
Солодким надоєм до краю
Наповнене ще, бо вікно
Його полудневе не знає
Ні ранку, ні сутінків, бо
Згодоване буде теляті,
Котре віднедавна, було,
Іззовні побачило матір...
У чому ж біда, ся біда:
Як старше, то мусе квасніти?
Якщо не йорданська вода,
То мусе гірчити, ядіти
І мревом непізнаних мук
Блудити довкола кошари,
Де вим'я невмілості рук
Боїться, як згіршої кари?!
Чи мо`, полуднева жага
Така невгамовно палюча,
Що й слова найлегша вага
Найважчими тюками в'ючить?..
Хіба одповість небу хто:
Чому не поживна терпінням
Душа? І у збанку, де дно,
Так часто прогіркле сумління...
(13.04.13)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418041
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.04.2013
автор: Леся Геник