Ходить блуд по Україні,
Та не має впину,
Ще не бачили до нині,
Таку плутанину.
Мовби вірять усі в Бога,
Щиро б’ють поклони,
Не туди веде дорога,
Не там дзвонять дзвони.
Мов чума ходить блукає,
Ненаситна й годі,
Нову жертву все шукає,
Дали ми їй волі.
Ну, а пси собі гризуться,
Шерсть летить клубками,
Ну, а потім посміються,
Ще й сплеснуть руками.
Як так сталось, де поділась,
Гордість наша, слава,
Сама жити не навчилась,
Вільна ж ти, держава.
Не навчилась, що казати,
Вчителі хапуги,
Як терпіти, як здолати,
Такої наруги.
Ходить чума скаженіє,
Кігті заточила,
Все на вус собі мотає,
Ще не все згубила.
Ще не довго залишилось,
Ще хребет біліє,
Вороняччя приземлилось,
Земельці радіє.
Закордон велика сила,
На гроші багаті,
Чорна хмара налетіла,
А вони лиш раді.
Вороняччя ходить кряче,
Заглядає всюди,
А народ той гірко плаче,
Наймити – не люди.
http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/184-khodit-blud-po-ukrajin.html
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418114
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.04.2013
автор: Антоніна Грицаюк