Знаєш… Якби були окуляри,
В які можна було б роздивитися
Всі бар’єри і перешкоди між людьми…
Ти б помітив, що довкола мене
Суцільна коробка з цих перешкод…
Місцями тонша, місцями товща,
Іноді вища, іноді нижча…
Але суцільна, вона абсолютно скрізь!
Знаєш, у цій коробці
Мені просто не вистачає місця,
Щоб розбігтися і розбити ці стіни по-одній…
Я чесно намагаюся!
Мої руки розбиті вже навіть не до крові,
А до кісток…
Так, я не сперечаюся, сама винна…
У когось цих стін майже не має...
У когось вони постійно зменшуються,
Я знаю, що сама їх збудувала,
Що це мої проблеми, не твої!
Знаю, що сама цеглинка за цеглинкою,
Замурувала себе заживо…
Але ж я жива!
Але ж я хочу зруйнувати ці стіни!
Мені потрібна лише малесенька допомога…
Вдарь! Вдарь як умога сильніше
По тій стіні, що між нами з тобою…
Зроби хоча б малесеньку тріщинку у ній…
І я доведу почате тобою до кінця… Обіцяю…
Ну, ти ж бачиш,
Скільки барєрів довкола мене,
І навпроти кожного з ним люди, і ти теж там…
Вони стоять і чекають невідомо чого…
Не дочекалися… Хтось просто обернувся і пішов
До людей з якими простіше,
Які не потребують допомоги…
Але ж, я вірю, що ти не такий…
Я вірю, ти зможеш мені допомогти!
Ти зробиш тріщинку у стіні між нами,
Твої руки теж будуть збиті до кісток,
Об мою, здавалося б, чужу тобі стіну,
Але ти не підеш…
Я вірю, ти не підеш!
Ти не змусиш, мене дивитися тобі вслід,
І додавати цеглинки у і без того височенні стіни….
Допоможи…………………..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418159
Рубрика: Верлібр
дата надходження 13.04.2013
автор: Юля Новохацька