Старесенький, неначе лунь, праліс
Укрився пледом із туману.
О, скільки від людей зазнав він сліз,
І горя, і біди, й обману...
»Де ж подівалися гірські стежки,
Повиті сонцем, споришами?
Чому сумні замулені струмки,
Грунти покрились кураями?
Чому вода у річечці гнила,
Ріка усохла і змаліла?
Чом риба у агонії вмира,
Дерева в лісі поріділи?
Чому людині зовсім не болить
Те, що природа справді гине?
Рубає гілку, на якій сидить,
Немудра в забутті людина..."
Так думав ліс, старий премудрий ліс.
Ех, якби молодість вернулась...
Щоб більше не було біди і сліз,
І щоб людина схаменулась.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418231
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 14.04.2013
автор: Лариса Журенкова