Мабуть, це доля, й нафіг та ворожка?
Таке уже призначення моє,
Не разом ми і я сумую трошки
За тими, які так давно були...
Мабуть, так треба, заспокою душу,
Це краще ніж напитись й закурить,
А біль ятрить, самотність душить
І навіть совість вже моя мовчить.
Мабуть, я й так продовжу тихо жити
Без тебе, без коханого свого,
І знаєш, важко тебе розлюбити
Такого рідного, і назавжди "мого".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418238
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.04.2013
автор: не_твоя