ЗА МОТИВАМИ ТВОРУ: "Те, що відчуваю…" АВТОР: Ірина Кохан
*************************************************
У місячнім багрянці розчинюся,
Зіллюся з ним у прояві журби.
Він як і я остався на одинці,
Із почуттям загубленим в вині.
З тобою, друже, ми по різні боки,
Ти в небі, я сумую на землі.
Такі не схожі в нас з тобою долі,
Та все ж ми наче браття у біді.
Я не чекаю вже нікого в гості,
Та, мабуть, і не хочу, щоб прийшов.
Лишень у смутку наливаю темні ночі,
Щоб із тобою нам з‘єднатись знов.
Гортаю в пам‘яті прожите й загасле,
Смакую добрі і сумні ковтаю дні.
У повсякденності зринають вже забуті,
Розбиті вщент ті мрії молоді.
Життя неначе призма відображень,
Мене багато різних є в мені.
Та у душі одна довіку я лишаюсь,
Лиш тілом змінююсь у часі я завжди.
Цей час безжалісний сліпий убивця,
Тих мрій моїх, що жили у мені.
Тобі лиш, місяцю, відоме те нещастя,
Мій лікарю, злікуй депресії мої...
О, подруга моя, засмучене обличчя,
Чому не хочеш ти забути мрії ті,
Вони неначе привиди загубленого щастя,
Лиш забирають сили й гублять твої дні.
Вони живуть з‘їдаючи життя реальність,
Неначе паразити всмоктують твоє життя,
Тебе від них злікую вимірами часу,
Щоб ти душею чистою ішла у майбуття.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418816
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.04.2013
автор: Сергій Ранковий