відстраждало серце плачем
промину тягучий біль
ми собі ніколи не пробачим
свіжим ранам подаруєм сіль
подаруєм даль розлуки
вимушено доля п’є
той нектар відомої отрути
лиш у ньому правда є
проведіння ласки нечакавши
не шукаючи нові світи
зникли наші вечорові лампи
що світили стежку у пітьмі
і тепер незнаючи дороги
ми бредем у різні болота
ти подалі від тривоги
я поближче де твоя тропа
не зійдеться шлях – не поєднає
нам разом з тобою пекло скрізь
тож біжи по швидше – доганяє
смуток мій він мчить навскрізь
і крім тебе в мене лише проби
і у тебе лиши гулі від потреб
не шукаєм нас у парі з небом
небу ми лише даруєм треб.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418840
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.04.2013
автор: Андрій Толіч