Вони сказали, що мені в цьому світі не вижити
Не торкнутись глибин, не знайти свого місця під сонцем
Адже я не хочу бути ні лікарем, ні політиком
І такою простою в душі бути негоже.
Вони кричали, що треба гроші, бо здоров*я не вічне
Що весна неназАвжди зі мною, і не назавждИ
І пройдуть всі моменти щастя, почнеться чорне й меланхолічне
І тоді прийде час платити за зроблені помилки.
Вони питали мене, ким же я хочу бути
Хто вселив в мою голову такі абсурдні думки
Я сміялася голосно, страшно і навіть розгорнуто
І в душі вони знали, що я сильніша за них.
Мене судять за те, що я хочу бути людиною
Сповненою радості, щастя і власних розумних слів
Так не буде, кажуть, це майже тепер неможливо
Будеш повалена чи одинока як і ті тисячІ голів.
Вони сказали, що мені в цьому світі не вижити
І з такими амбіціями не дочекатися навіть весни
А я нагадала їм, що здоров*я зовсім не вічне
Й погодинно втрачається під натиском, ризиком і грішмИ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418889
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.04.2013
автор: Паперова Думка