Чому себе не поважаєм?
«Себе» кого? Пролетарів
Чи громадян? Чого шукаєм
В той час, коли наш рід змарнів?
Ми хто завгодно: росіяни,
Совіти, царські кріпаки,
Лиш не вкраїнські громадяни,
А хто вкраїнці? – жебраки!
Та краще бути жебраками,
В багнюці жити і в золі,
Ніж стать чиїмось пішаками,
Зате лишатися в теплі.
А ми хворіємо і досі
На вже минулий комунізм.
Ще кволі ми, душевно босі,
Бо не дозрів патріотизм.
Ми досі носимо на собі
Рабів невільницьке клеймо,
Живем в ненависті і злобі,
Як наказали, живемо.
Стоїть і досі скам’яніле
Увіковічення ганьби –
Гранітні лиця скрижанілі,
Немов говорять нам : «Раби!»
Стоять в містах як символ влади
Криваві з каменю вожді –
Оці радянські Торквемади
Завжди тримали нас в узді.
Чому себе не поважаєм
І наш козацький славний рід?
І зараз до ярма звикаєм,
Як до каліцтва інвалід.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=418931
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 16.04.2013
автор: Наталя Тризуб