Як лава з вулкану стікає похило,
Все плавить навколо, палає.
Так з серця кохання все лине бурхливо,
Ні краю, ні втоми не знає.
До тебе, мов пташка, воно завітає,
Внесе у вікно запах квітів.
І з днем, що настав вмить тебе привітає,
Найкращу у цілому світі.
Ти будеш стояти теплом цим зігріта,
Жадана, у сяйві казковім.
Не знаючи звідки краса ця із літа
З’явилася в тиші ранковій.
А я в почуттях, що біжать, не зникають,
Що душу нещадно розірвуть,
Знов буду дивитись як очі палають,
Палають і кличуть у прірву.
До тебе лечу все забувши довкола,
Горю, як у лаві каміння,
У муках страшних, як ніде і ніколи,
Не маючи сили терпіння.
Як лава з вулкану стікає похило,
Кипить, а тоді застигає.
Так серце моє, то все б’ється бурхливо,
То десь в глибині завмирає…
15.11.2000 р.
Зображення: http://vokrugmira.info/vulkan-krakatau.html
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419185
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 17.04.2013
автор: yusey