Відчуваю, як думка летить
У вічність – на зустріч з красою.
Із подихом минула мить –
І стала я уже росою.
Ох, як прекрасно на траві
Останні миті проживати,
Із світляками ліхтарів
У хороводі закружляти.
Відчути промінь на собі,
Як випиває мої соки,
Як проникає у глибінь,
Сповільнює навколо кроки…
І залишилася мене
Така малесенька частинка.
Я так благала… промине.
Та він не чув, бо я ж краплинка.
Я бачу, вже нема братів,
Сестер нема – уже убиті,
Безслідно зникли, до світів,
До сонця й місяця сповиті.
Чому залишилась жива?
Чому одна, на самотині,
Чому проміння омина,
Мене, мою водицю синю?
Отак щодня живу-вмираю,
Благаю про життя і смерть,
Свою конечність відчуваю
Та не іду у круговерть…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419383
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.04.2013
автор: Наталя Затишна