Засміялась любов і спідницею смуток заділа,
Скільки в неї спідниць?Це циганка-красуня стоїть?
Роздягатись,вбиратися в інше вона не схотіла,
Та й не знала,що смуток той душеньку буде труїть.
Дай я виперу,ціла спідниця у бруді такому,
Колючками чіплялась розлука до самих думок.
Вдягни сукню,а я не розкажу любове нікому,
Що спідниця ця шита з червоних і чорних ниток.
Що немає тканити,ти вкрала з музею спідницю,
А ти знаєш-надворі який тепер зіронько вік?
Є люстерко давно,не дивися красуне в криницю.
Не шукай ти від смутку і болі в криниці тій лік.
Дівчино,не ходи,не проси вже у нього нічого.
Він давно зубожів,не душею вже міряє світ.
Ти смієшся,любове?Не бачу чомусь я смішного...
Ходить старий і сивий по світі отім чоловік...
Бачиш?Час вже забрав в нього вроду,маєток і гроші,
І шукає її,ту дівчину,що кинув в ту мить...
Хоче ще перед смертю в її подивитися очі,
І спитать,чи розбитеє в неї серденько болить...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419421
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.04.2013
автор: Відочка Вансель