Маріє-Маріє, скільки зброї ти носиш на своїх ногах.
Скільки автоматів і цих чортових петард. Їх, Маріє,
здається, вистачило б, щоб знести цей світ до дідька, цього було б досить, щоб танцювати на його попелищі.
А ти навіть не підозрюєш свою апокаліптичність, Маріє. Чому?
Бо ми, діти руїни. Діти зламу й перехрестя віків.
Ми, здається, вічні, Маріє.
Як всі ці хмарочоси, яких ми ніколи не побачимо, як всі ці вітрини.
Маріє, послухай, ти завжди будеш у шибках цих хитких вікон. Танцюватимеш свого ритуального танцю.
Маріє-Маріє. А скільки зброї на твоїх ногах.
Скільки зброї.
Якщо скинути її на цей світ, він навіки забуде про своє існування.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419718
Рубрика: Білий вірш
дата надходження 20.04.2013
автор: La Presse