Заболіло біля серця, закололо в грудях,
Як вже вийти показатись Семену на людях,
Сина має – непутяще, бісова дитина,
Відвертає уже очі геть уся родина.
Любить ігри, ресторани, ще й дармові гроші,
А в Семена нападають із відчаю воші,
Витягнув усе вже з хати, стіни кругом голі,
Не такої він чекав на старості долі.
Працював, як віл в ярмі, що тут говорити,
А для чого, розкажіть, як на світі жити?
З горя жінка посивіла, хвороби обсіли,
Як же чадо вони в двох пестили, любили.
Люди тикають у очі, проходу немає,
А синок собі гуляє і втоми не знає.
http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/187-neputyashchij.html
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419772
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.04.2013
автор: Антоніна Грицаюк