Забувши про людей, я згадую мурах,
На відміну від перших, другі не трутні.
З таким прогресом ви зазнаєте краху,
Хоча, у вас і так недолугі будні.
Ковшем черпаєте надра Землі?
Коли він врешті решт вже зламається?
Знову впали літаки, потонули кораблі.
А вам байдуже, ви й далі стараєтесь.
Собаки гавкають, а караван іде далі.
Можливо, собака – це моє призвання.
Я хотів би спокійно жити собі надалі,
Та мене завжди непокоїть ваша глобальність.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419839
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.04.2013
автор: I-ney