Вже самотності час навіває печаль.
Я в цей вечір без Вас, Ви далеко, так жаль.
І тривога в душі, щось нахлинуло враз.
Я в вечірній тиші знов хвилююсь за Вас.
За вікном бродить сон, місто гасить вогні.
В цей осінній сезон так самотньо мені.
Дивовижний Париж вже заснув міцним сном.
Його вічный престиж не опишеш пером.
Грандіозність його, безкінечну красу.
Жаль уміння мого недостатньо йому.
Ах, залишим Париж, не про нього пишу,
Очевидний престиж, очевидну красу.
Іншим разом, пізніше я про це роскажу,
Мені зараз миліше лист, котрий я пишу.
Білий аркуш, перо і старанно слова,
Що із серця мого пише права рука.
В них турбота, любов, ніжність, теплий привіт.
І бурлить моя кров, дивовижная мить.
Пригадав, як колись, від зорі до зорі,
Ми за руки взялись у нічній тишині.
І ніхто нас не бачив в цьому світі лиш ми.
Я цей вечір означив в поетичній душі.
Не забуду ніколи і на вік збережу.
Щиро вдячний я долі, що на світі живу.
Богу вдячній за Вас і по волі Його,
Можу знову, ще раз, думи серця мого,
Описати в листі і відправити Вам.
Так приємно мені життя дати словам.
Ви не тут, Ви десь там, у далекім краю.
Я присвячую Вам цю поему свою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419887
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.04.2013
автор: Олександр Крутій