Як гірко плакав дужий ліс!
Тремтіли сльози на листочках
І по віддалених куточках
Змією розпач в душу ліз.
Ох, як стогнав могутній ліс!
Від ран, що завдала людина.
«Невже прийшла моя година???»--
Цей біль струмок водою ніс.
А людям байдуже! Вони
В струмкові болю миють ноги,
Шукають легкої дороги
І ріжуть… Боже борони
Оцей столітній ліс від нас.
Спини, прошу, царька природи,
Бо він за зручної нагоди
Продасть і душу без прикрас!
Фото http://parnikoza.livejournal.com/4221.html
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419916
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 21.04.2013
автор: Олена Іськова-Миклащук