Вона була одинока, як лист на дереві..
І кожен ранок цілувала його фото.
Жила у блакитно-сірому мареві.
ЇЇ думки знали тільки її блокноти.
Вона хотіла втопитись в його очах.
Хотіла риси рідні завжди пам'ятати.
Лягала спати, бо бачила його в снах.
Й про нього, рідного, мріяла усе знати.
І витирали сльози холодні долоні.
І завжди мерзла, хоч в неї тисячі ковдр.
Вона хотіла жити в його полоні.
Хотіла чути тепло від його розмов.
А зранку вставала, вмивалась, варила каву.
Занадто гірку, і чомусь постійно на двох.
ЇЇ дратувала така невибаглива страва
і одноманітність її ранкових думок.
Виходила в місто й шукала його обличчя,
і рідну зелень очей, і тембр голосу,
а всерці й не було місця для протиріччя.
Вона дарувала думки міському тролейбусу.
А він і чув, і бачив, і знав про неї,
неначе читав усі її щирі записи..
Вона була, як рослина. Мабуть, лілеї,
які вона не любила, та мліла від запаху.
А ось і зупинка. За вікнами давній театр,
а у повітрі пахне автомобілями..
І люди. Люди усюди. Людей багато.
І всі як один комусь дзвонять по мобільному.
Вона взяла телефон - замало сміливості.
Йому і так вже не солодко. Ще і я.
Адже, в почутті, мабуть, не існує мінливості.
Сам скаже, що я потрібна, як є почуття.
Десь пройде повз всі кольорові, як день, вітрини.
Вони давно її цілком не цікавлять.
Які нудні усі міські магазини.
"Піду куплю квітів", - думка.
- Вам скільки?
- П'ять..
Притисне до себе маленький букет. Лілеї.
Вдихатиме жадібно ніжний їх аромат.
І всі звертатимуть свою увагу на неї.
Вона ж тільки мріятиме про власний сад.
Гулятиме містом, аж поки не остогидне.
І нагодує усіх міских голубів.
Вже звечоріє, коли їй самотність набридне.
Піде додому. До теплих і любих снів.
І знову те саме. Навпроти його обличчя.
Шкода! Як шкода, що це лише фотокартка.
І той же безлад в думках. Й погана звичка:
іще один поцілунок. Він, певно, вартий.
І знову ковдри. І новий вірш. І втома.
І холодно, й морозно, і надзвичайно зимно.
Але нема відчуття, що вона тут вдома,
бо вдома для неї - це у його обіймах.
© Віталія Костюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420058
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.04.2013
автор: Ві Костюк