Весняний дощ.Солодкий запах щастя.
Година пізня.Сни мої втекли.
І знаю що сьогодні вже не вдасться
Забути те,чого не вберегли.
Шукаю у вечірньому відлунні
Вогні двох ворогуючих племен.
Ми мабуть ще дурні,тому що юні.
Та з*єднані без проводів й антен.
Бо розум каже, що усе як треба.
Два різні береги,що не зійшлись.
От тільки серцю стало мало неба.
Воно згадає ще мені колись.
Невиконані задуми,зітхання,
І ніби пізно вже,і ніби й ні.
Не взнаєм що то-пристрасть чи кохання.
Бо душі навзаєм зачинені.
А може варто спробувати ще раз?
А ти,мене чи згадуєш іще?
Усмішка твоя,і обличчя вираз.
Коли усе розбилося ущент.
А я і справді добре пам*ятаю.
Ридала потім,ніби хтось помер.
Тоді кохала,зараз вже не знаю.
Але чекаю,вірю й до тепер.
І не дарма мені в цей час не спиться.
Кохаю.Без усяких там "але".
Життя немов велика колісниця.
Везе,допоки серце ще живе.
Вертає нас туди,де помилились.
Допоки зрозумієм помилки.
Пояснює,чому сни не здійснились.
Були розумні,стали дураки.
Я зроблю крок,а решта за тобою.
Якщо мене впізнаєш,повернись.
Між нами мур прозорою стіною.
Я розіб*ю,ти тільки обернись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420267
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.04.2013
автор: Mandarinkina