Помолодшав дід Антон,
Снивсь для нього гарний сон,
Юність снилась, що казати,
Не хотілось геть вставати.
На всі п’ять він був козак,
По коханню ще й мастак,
Бурмотів щось цілу ніч,
Був би розвалив він піч.
Кличе тут його Орися,
– Що там, діду, схаменися,
Чого чмокаєш губами,
Ще й розмахуєш руками?
Що наснилось признавайся,
Може зле щось, не лякайся,
Той ліниво потягнувся,
Туди-сюди розвернувся.
Геть не стішив краєвид,
А лежить він старий дід,
– Що, стара, ти наробила,
І навіщо розбудила.
Десь пропала міць козача,
Лежу, як стара та кляча,
Жити вже не хочу так,
– Діду, став ти геть дивак.
– Може й так, весна буяє,
Все, що спить, то оживає,
– Що ти, діду, схаменися,
Розлютилась тут Орися.
– За живе не зачіпай,
Назавжди запам’ятай,
Все, що спить вже вічним сном,
Не піднімеш гарпуном.
– Йди вже снідай, Казанова,
Не промовив дід і слова,
Покректав, пішов дід з хати,
Що для баби тут казати?
http://antonina.in.ua/index.php/gumoreski/192-kazanova.html
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420287
Рубрика: Гумореска
дата надходження 22.04.2013
автор: Антоніна Грицаюк