Я бачу, ніби місто
Бузком цвіте на схилах.
Мені у ньому тісно,
В його високих стінах
Живе незнана велич.
І кояться пригоди,
Що всі мої Говерли
Спускаються під воду
Як древня Атлантида
І всі її титани.
Мої сумні Бескиди
Це відчувають гарно.
І відкривають шлюзи
Місцеві капітани,
Останні Сіракузи
Немов старі платани.
І виповзають змії,
Щоб зняти цю облогу.
Тож кожному по вірі
І кожному по богу.
P.S. Що відчуває людина, яка піднялась надто високо?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420320
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 23.04.2013
автор: Олександр Ткачинський