Дружина в нього є, і діток він вже має,
Колись у мирі жив, а зараз мир шукає.
Життя немов у пеклі, дружина скаженіє,
У сварках кожен день, бо він чогось не вміє.
Не вміє заробляти, не вміє працювати,
У ліжку не такий, не вміє він кохати.
Не там поклав штани, не знає що сказати,
Коли у нього сум, не може реготати.
А якщо скаже щось, то зразу буде сварка,
У всьому винен він, вона лишень загадка.
Вона лиш розуміє, як щось зробити треба,
А він завжди шукає у чому є проблема.
А якщо зробить так, як то вона хотіла,
І вийде лиш біда, то зразу, - Я не хтіла.
Ти сам у всьому винен, тебе ж не заставляла,
Я тільки пару раз тобі про це сказала.
І кожен день пиляє, щось треба їй і треба,
Не може в світі жити, завжди якась потреба.
А якщо він відмовить, про нього враз забула,
Кохатись не спішить, кохання, то лиш збруя.
Дітьми маніпулює, мов татко їх не любить,
Не купить їм чогось, а мама приголубить.
Як щось то батько б‘є, а мама тільки журить,
А якщо він піде, то враз дітей загубить.
Раніше так не було, чому вона змінилась,
І звідки ця нестерпність у неї появилась.
Бо до дітей ховалась, у всьому прикидалась,
А зараз ця гадючність на зовні проявлялась.
Бо він не бачив душу, а бачив лишень тіло,
І тіло його дуже її тоді схотіло.
Не думав він що буде, життя його навчило,
Тепер шукає душу, не хоче більше тіло.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420373
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 23.04.2013
автор: Сергій Ранковий