**** Жіноча біда ****

Вона  уже  заміжня  і  дітки  народились,
Та  тільки  у  житті  їй  щастя  не  судилось.
Живе  з  дітьми  в  селі,  хазяйнувать  навчилась,
А  чоловік  все  п‘є  й  гулять  йому  схотілось.

Живуть  в  постійних  злиднях,  обірвані  мов  старці,
І  дітки  босоногі  не  знають,  що  то  капці.
А  він  все  тягне  з  дому,  йому  лишень  напитись,
Не  хоче  поруч  з  нею  для  діток  він  трудитись.

А  дітки  йому  раді,  бо  він  для  них  все  ж  татко,
Бо  мати  так  навчала,  що  батько  -  то  є  батько.
Хай  навіть  і  п’янючий,  та  все  ж  з  ним  хочуть  гратись,
А  він  їх  відштовхне,  бо  до  коханки  моє  готуватись.

А  якщо  щось  колись  прорветься  з  її  рота,
То  він  її  поб‘є  так,  що  кровить  із  ока.
Та  ще  й  дітей  наб‘є  для  того,  щоб  боялись,
До  нього  щоб  на  "Ви"  завжди  вони  звертались.

Заплаче  у  кутку,  щоб  дітки  те  не  знали,
Колись  не  було  так,  вони  у  двох  кохали,
Він  був  красивий,  сильний,  із  владою  мужчина,
Її  він  полонив,  та  й  і  вона  хотіла.

Не  думала  вона,  що  так  все  обернеться,
Бо  змалку  загадала,  що  з  сильним  лиш  візьметься.
А  в  душу  не  дивилась,  хотіла  лиш  кохання,
Та  зараз  вже  змінила  свої  старі  бажання.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420374
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 23.04.2013
автор: Сергій Ранковий