Душили нас, як звірі шматували,
палили нас в пекельному вогні,
А ми , як Фенікс знову виживали,
хоч їм здавалось , знову у труні.
Скипіла кров у незнищенних генах,
рве душу й серце болем на шматки.
Вже відгунулись їм відкриті рани,
круки смакують їхні печінки.
Гризуться в плоті вихідці Аїди,
жадоба точить виплодків чуми.
Як ті щурі в предсмерті, - самоїди,
за падло бються виродки пітьми.
Давно людьми ви прокляті Гієни,
чирки на тілі, - кляті гендлярі.
Ідіть до батька в пекло шарлатани,
вам буть іуди в Бога на суді.
Це скільки нас в могилу положили,
на кручах сивих дома, в Колимі.
В віках залізом голодом морили,
ой, Боже щирий, - холодно мені.
Ні не дарма стояли на Майдані,
лиш закалили душу у в огні.
Тож не діждетесь гибелі погані,
бо не втопити віру у брехні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420865
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 25.04.2013
автор: Дід Миколай