Вона –молода і красива,
Лиш втомою світяться очі
І усмішка мило-фальшива
Спливає сльозою щоночі…
Свою нерозтрачену ніжність
І пристрасть гарячого тіла
Ховає під вдавану сніжність…
Вона для сім'ї вже дозріла.
Нестримно бажає довіку
Стояти щодня за плитою,
Варити борщі чоловіку,
Дивитися за чистотою.
Її не лякають вже будні:
Брудні пелюшки і шкарпетки.
Над люлькою ночі марудні,
І перші уроки абетки.
Щоб лиш зустрічала з роботи,
Удома щаслива родина.
І щоб крізь негоду й турботи
Світила любов лебедина.
Щоб більше в холодній постелі
Не лити розпачливо сльози,
Самотності очі на стелі
Не били у серце занози…
...Вже тридцять… Та досі наївно
Чекає омріяну долю…
Вона іще ніжно-чарівна,
Лиш серце самотнє до болю…
Майбутня сім'я уже сниться,
І сон цей—найбільша святиня.
В житті в неї все ще здійсниться…
А поки
у серці
пустиня…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421258
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.04.2013
автор: Олена Іськова-Миклащук