З твоїх пригоршнів воду ставкову пив кінь,
Стан берізок ламала дзеркальна гладінь.
Я дививсь крізь вікно на блакитну хустину,
В чорні кучері вітер-бешкетник поринув.
Серед струменів пінних, пустивши уяву на волю,
Твої спраглі вуста цілував я до болю.
Та, підступно бризнувши на мене водою,
Осідлала коня й помахала рукою.
Візерунками виткались сонячні дні...
Пронесли тебе попід вікном у труні.
І ще довгі роки, наяву і вві сні
Тихий дзвін поминальний вчувався мені.
[i]27.04.2013[/i]
[b]Текст оригіналу:[/b]
Ты поила коня из горстей в поводу,
Отражаясь, березы ломались в пруду.
Я смотрел из окошка на синий платок,
Кудри черные змейно трепал ветерок.
Мне хотелось в мерцании пенистых струй
С алых губ твоих с болью сорвать поцелуй.
Но с лукавой улыбкой, брызнув на меня,
Унеслася ты вскачь, удилами звеня.
В пряже солнечных дней время выткало нить.
Мимо окон тебя понесли хоронить.
И под плач панихид, под кадильный канон,
Все мне чудился тихий раскованный звон.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421262
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 27.04.2013
автор: Роман Селіверстов