Я сьогодні сказала Ісусу: «Пробач!»
Душу жалем гірким і сльозами омила.
Впокор́ивши пих́у, склавши руки в калач,
До господи своєї Його запросила.
«Повсякчас біля тебе, - мені Він сказав, -
Була моя рука і опіка належна.
Я з тобою бік о бік не раз крокував.
Часом, було, радів, часом плакав безмежно.
Я тебе полюбив (ти не знала) давно,
Карооким дівчам із білявим волоссям.
Шепотів я на вушко: «Роби лиш добро».
Ти не чула. І всяке у долю вплелося.
Я чекав. Вірив в те, що почуєш колись,
Що відкриєш для мене своє глухе серце.
Час такий наступив. Сподівання збулись.
Як не з медом в душі було – з сіллю і перцем».
І якщо б не почула тоді, не прийшла,
Мабуть, те, що змогла перейти – не зуміла б.
По колючій стерні поміж битого скла
Йшла я, Божа любов у мені струменіла.
Часом сили мої утікали в піски.
Вдалині лиш хрести – чорні-чорні видніли.
Та Господь пригортав до своєї щоки,
І я далі ішла, і надія жевріла.
За плечима лишились усі ті хрести,
Що, здавалось, ніколи мене не покинуть.
Стало серце холонуть. «Ісусе, прости!!!
Знову нині прибрала для Тебе хатину».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421300
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 27.04.2013
автор: Крилата (Любов Пікас)