Виткала на озері полотно зоря.
У вечірніх сутінках чути глухаря.
Десь тривожно вивільга плаче у дуплі.
А мені не плачеться - серце у теплі.
Знаю, що ти вийдеш за кільце доріг,
Рахувати зорі сядемо під стіг.
Зацілую так, щоб у очах пітьма,
Як хмільний від радості - осуду нема.
Довго дивуватимусь я твоїй красі...
І фата блищатиме в ранішній росі.
Хай собі надалі плачуть глухарі -
З сумом я радітиму завтрашній зорі.
[i]28.04.2013[/i]
[b]Текст оригіналу[/b]
Выткался на озере алый свет зари.
На бору со звонами плачут глухари.
Плачет где-то иволга, схоронясь в дупло.
Только мне не плачется - на душе светло.
Знаю, выйдешь к вечеру за кольцо дорог,
Сядем в копны свежие под соседний стог.
Зацелую допьяна, изомну, как цвет,
Хмельному от радости пересуду нет.
Ты сама под ласками сбросишь шелк фаты,
Унесу я пьяную до утра в кусты.
И пускай со звонами плачут глухари,
Есть тоска веселая в алостях зари.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421468
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 28.04.2013
автор: Роман Селіверстов