«Може, й так... Але часом проноситься в мозку миттєво,
Що таки ми з тобою намарно не згаяли літ!
Я так свіжо, так грішно кохаю тепер тебе, Єво! –
Тільки от все частіше чогось мені сниться Ліліт...»
Ігор Жук «Адам і Єва»
Ну послухай, Адаме, ти знов за своє
Що торочиш весь час про найкраще ребро?
Вже не зміниш нічого. Що є то вже є.
Це ж не те, що, наприклад, забрали крило.
Взагалі це у мене зібралось образ.
Тобі витягли тихо - і мукам кінець,
Бо одне лиш ребро, і в житті тільки раз.
Та й виймав його наш Всемогутній Отець.
А мені, як вважаєш, жіночий весь вік
Все у муках народжувать, легко чи ні?
Перестань же кричати, ти ж чоловік!
Покладемо вже край цій обридлій війні!
Ой, та скільки вже можна про клятий той день?
Ти про яблуко? Краще уже помовчи!
Я лише надкусила, а ти як той пень
З’їв усе. Тільки хвостик закинув в кущі.
Ох, який же ти все-таки бовдур, Адаме!
А у Змія тобі ще повчитися треба.
Я ж із ним почувалася світською дамой.
Наче крила з’явилися й лину до неба.
Ну і що, що підступний. Говорить же слушно.
Та й галантний який він і солодкомовний!
Шепотів стільки гарних речей він на вушко…
Тільки ти не подумай… Це… плоду стосовно.
Ти от краще скажи, що робив із Ліліт
У кущах, коли вийшов червоний, мов рак?
Цій же шльондрі вже тисячі й тисячі літ!
Із старою такою ти сплутався як?
Добре, добре, Адаме. Не будемо, любий.
Руки дай. Намащу я тобі їх в олії.
Бач, мозолі які? Руки труджені, грубі.
Я так грішно тепер від їх дотику млію.
Я так грішно тебе тепер,милий, кохаю
Та що боги? Закрилися в райський свій схов.
Ну подумай, якби нас не вигнали з Раю
Чи пізнали б ми грішно-святую любов?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421579
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.04.2013
автор: Валентина Курило