Коли серце моє у мені омліває,
Коли ворог у мене таємно стріляє,
Я до Бога від рання в молитві взиваю:
Своє серце і душу Йому довіряю!
Ніби спрагла земля без води—моє тіло…
Може все в мить одну розлетітись, як пара.
Не врятують мене добрий намір і діло.
Ти потрібен мені! Я безТебе—примара…
Я сама не зійду на цю скелю високу.
Не здолаю стіну, що стрімка й прямовисна.
Ніби в пастці… Сльозою заповнене око,
Бо я бачу, як біль звідусіль мене тисне.
Я сама не здолаю укріплень ворожих,
Бо сама я не маю ні сили, ні вміння.
Але Ти! Мій Господь! Моя сила й сторожа,
Перемога моя, і надія, й спасіння!
Те, що бачу—дочасне. Просвіти мої очі!
Хто я? Плід соковитий? Жмут сухої трави?!
У хворобах і болях доживати не хочу.
Ти по Слову Своєму мене оживи.
На Тобі я стою. Бог мій—Скеля Найвища!
Світлом Слова крушу безнадію і страх.
Не здола мою віру підступний вітрище.
Восхвалю Тебе, Боже, у вічних віках!!!
22.01.2013р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421927
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.04.2013
автор: Галина Левицька