Вже чути плач наляканих дітей
Останній подих, серця стук останній.
Реве несамовито римський Колізей
Лише йому цей стогін притаманний.
Вбиває тіло хижий, лютий звір
Але не душу сповнену любові.
Сміливим будь, люби, надійся, вір
Не бійся плям запеченої крові.
Ось перші краплі впали на пісок
Кривавий слід і ти немов в тумані
Вже дуже скоро одягнеш вінок
Котрий приймають лише християни.
А натовп шаленів, кричав, бісився
Немов би кров твою і справді пив.
А ти смиренно Господу молився
І як Христос своїх катів простив.
Дивись в обличчя смерті прямо в очі
Минає все, образи, біль, печаль.
Вже згасло сонце, дні як темні ночі.
Немов би небо затягла вуаль.
Там на арені кров тече червона
Де лев голодний тіло твоє їв.
Та марно все, ти в небесах, ти вдома
Вже свій вінець на голову одів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422111
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 01.05.2013
автор: Олександр Крутій