Душа підранком кидається у синій простір
І хилиться в пориві до твоєї, обійми.
Вирує ніжністю збудженого серця говір,
До твого жаром горнеться, ти на постій прийми.
Щоб обпікались вуста вустами у цілунку
Та цвіт весни палахкотіючі ховав тіла.
Немає від кохання ніякого рятунку,
Крім як йому віддатись на поруки і сповна.
02.05.13
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422335
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.05.2013
автор: Валентина Ланевич