Моє життя є не стабільне , це й добре в ньому ніхто надовго не затримується. Я безліч раз, задаю собі питання, чому так ? Але відповіді й досі нема. Я запитую себе чому все тимчасово, та коли виникає щось казкове, казково і зникає. Що не робив як не змінював своє життя, все залишається звичайним. Люди які мене оточують на при великій жаль бачать не того мене. Саме такого мене який я е насправді на зовні, але не духовно. Людям притаманне почуття, й не одне. Але не всі ці почуття проявляються в людині. Кажуть сильні не плачуть, так але що робиться в них в середині, пекло мук. Ми різні у кожного своє життя, та погляди на нього. Нема людини яка могла б сказати відверто, що вона на всі 100% схожа на іншу.
Кожного дня ми стикаємось з різними перепонами життя. Безліч людей проходить проз нас, ми навіть і не здогадуємось, що кожна людина залишає слід свій, відбиток і потім цим вносить коректури в наше життя, Ліна Костенко писала: « життя іде, і все без коректур» ми це можемо для себе тільки уявити, і не більше. Моє життя переповнене коректурами як з моєї сторони так і із сторони оточуючого мене люду. Почуття, що мені залишилось не багато часу починає посилюватись, з днем все більше. Як я не пробував його приглушити нічого не виходить на при великий жаль. Можливо це й до кращого, можливо я доходжу до кінця своєї життєвої дороги. Але й досі мене мучить сумління, що я нічого не зробив значущого для світу, щоб відплатити за неодноразове повернення до нього з того незвіданого куточку, куди ми всі рано чи пізно дійдемо.
Розуміння кращого життя, для мене втратило сенс. Я з недовірою ставлюся до свого майбутнього, бо знаю всі хто мене оточує зараз потім покинуть, а нові які прийдуть будуть по іншому ставитись до мене. Я для них буду чужим, та моє ставлення до життя буде на їх погляд диким.
Я ніколи не прошу в людей чогось незвичайного, неможливого зробити. Для мене це значного нічого не має, так само як і я для них. Але люди дають обіцянку, яку так і не дотримують. Змінюють ставлення до них. А потім жаліються, що до них ставляться не так як вони хочуть. Ми завжди вимагаємо від людей багато, покладаємо на них великі сподівання та надії, замість того щоб все це зробити з собою. Виправити помилки наших батьків, щоб дати краще життя майбутньому поколінню. Багато часу пройде, до поки щось зміниться, тільки невідомо в яку сторону.
Життя-сценарій ще при народженні написаний нам, ми тільки заносим коректури до нього. І так з кожною людиною. Наші помилки стають помилками інших. Наші невдачі стають невдачами інших. Ми вправі це змінити, в нас є така можливість, але нема бажання, ми звикли до цього, не думаючи про майбутнє покоління. Невідомо чи буде шанс в них ще щось змінити на краще. З досвіду свого життя я бачу, що чим день тим гірше. Я це можу назвати хворобою, яка все більше починає набирати обертів та нищити нас з середини.
«Велике прохання хто прочитає, дайте коментар, що на вашу думку потрібно зробити, щоб життя не складалось з частинок, не переривалось так часто, було єдиним цілим та йшло завжди в ногу з вами P.S.S.»
© 01.05.2013.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422649
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.05.2013
автор: архангел