Ти називаєш це прокляттям,
Коли порвалось в тебе плаття,
Або панчохи, чи взуття...
У мене ж порвана душа.
На шпильках гострих, королева,
Ти ходиш, як та "каравелла".
Запалюєш чужі серця...
Я чимчикую до Проця...
Не кажу там йому ні слова,
Пусті слова - проста полова.
Мені ж він душу виллє всю,
А я мовчу собі, мовчу.
Кохання, це не те, що в мене,
Напевно, в мене такі гени.
Мовчати, бути мазахістом,
Чекати, коли рак на горі свисне.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422721
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.05.2013
автор: I-ney