Зійшлись дві долі,та й взялись за руки.
Та різні,різні,Боже мій святий!
Одна пройшла смиренно через муки,
А в іншоі-віночок золотий.
У однієї свитка із заплаток,
А ноги босі,рани на душі.
А в другої такий вже був достаток,
Що заздрили і свої,і чужі.
У однієї-папка лиш з віршами,
За руку-вітер,терня на ногах.
Торбинка лиш з ручками,олівцями,
Та зорі серед степу по ночах.
А в другої-будинок вище неба,
Та черствість не сиділа у душі.
Зійшлись навіщо?Може-це так треба,
І стали мандрувати як святі.
Та так собі уже товаришують,
Що ділять разом статки і думки.
Навіть молитви інших завжди чують,
Допомагають разом всі роки.
Та їм би взяти двох в свої долоні,
Бо так повинно бути в їх житті.
Та живуть разом,посивіли скроні,
Але тримають радість у душі.
Зійшлись,хоч находилися шляхами
Такими,що хоч книжку напиши.
Навіть ступали ржавими цв"яхами.
Не забували:ближнього люби...
Тому і поселились в одну хату,
І стали схожі наче дві сестри.
Там перли,але там ще так багато
Віршів і молитов на всі роки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422771
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.05.2013
автор: Відочка Вансель