Забуваю себе. Забуваю
Як раділа дощу і весні
Як чекала безмежного раю
Як приходило щастя в вісні.
Забуваю. Минуле – як вічність
В ньому сотні людей і доріг
Все було: і миле і звичне
Та назавжди лишитись не зміг
Серце – наче порожні вокзали
Хтось заходить. Чекає. Іде
В мене душу, немов, украли
І усе, що було святе.
Забуваю зірки у калюжах
І світанки, які були
І усі ж між собою дружать,
Але й всі ми давно не ті
І не грає під замком гітара
Та і сміх не такий дзвінкий
Я тоді про все це не знала
Що забуду про сотні мрій
Це доросле життя? Напевне
Автостопом дісталась сюди
Але, думаю, це все даремно
Як дорогу назад віднайти?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422829
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.05.2013
автор: black_angel