Спускало сонце блакить із неба
І я кохалась в полоні тепла.
Дзвонили дзвони, то їх потреба:
Радіймо Воскресінню ми Христа!
Впустімо в серце ростки любові,
Не витись там неприязні глухій.
Тобі прощаю у кожнім слові:
Надію запалив, лишивсь не мій.
Хотіла ж тільки відкрити душу,
Що рвалась до твоєї, не кори.
Чи мала право? То нині мушу:
Набратись міці, щоб самій іти.
05.05.13
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422924
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.05.2013
автор: Валентина Ланевич