Шаленію, коли так дивишся…
Ковтаючи слину ,
Ледь прикусивши нижню губу…
Імлисті очі дожирають крихти моєї вроди…
Ти затягуєш мене на глибочінь, у вир.
Ох не вибратись,
ні не сил бракує,- не маю бажання борсатися,
намотуючи на кінцівки жмути павутиння…
Липкі слова, клейковина твоїх компліментів
просочуються в тугу свідомість
нейтралізують всі засоби,
паралізують волю,
несуть у лігво жаги…
Не відведи очей!
Відай ними,
мов рій бджіл
обсідай діжу меду,
відвідай!
Немов відьмак,
Відай моїми потаємними думками,
Оберни мене на ніч.
Зоряну.
Ватру розпали.
Трав назбирай,
Трунок смачний і цілющий
наговорений влий в серцевину моєї суті...
Відай моїми думками.
Я смолянистими косами неба вкрию тебе,
гарячим диханням вогнища ніжитиму тебе,
відай мною!
Я шаленію, коли ти так на мене дивишся !
Ні не на мене,
А в зоряне небо , у квітнучі трави.
У краплю меду, в келих глибоководних дум,
У хтиву танцівницю степової ватри…
Ти відаєш мною!
Відвідуєш мою душу,
Заколисуєш в мороці своїх долонь.
У сказаннях пальців ,
у сагах вуст,
у переспівах вій…
І жадібно п’єш з моїх зап’ястків свободу.
П’єш з моїх очей світанкові роси ,
П’єш з рота мого німоту самоти...
Ти відаєш мною.
Відаєш!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423026
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 06.05.2013
автор: gala.vita