коли ми у житі сиділи над прірвою
і пильнували щоб жоден не впав
дні були сонцем довершено вирівняні
дні прокидались раніше за півнів
шнурівка доріг полювала за рівнями
куйовдилась стрічкою і крок її виправляв.
нас тоді познайомили зоряні й темні
ветерани червневих повільних блукань
густі ночі роздумів - повні і певні
ненавмисне добірні шукали нам теми
комарів розганяли пахучі креми
едді мерфі смішив кристалічний екран.
не за формою слів і ніяк не за змістом
ганявсь опівнічний питальний знак
радісно-ясно: з якого ти тіста,
і які головні складові воно містить
на деревах темнішали голки і листя
було досить не знати, який ти на смак.
мені досить було залишитися другом
залишатися поруч з правами на все
на до ранку розмови і вільні рухи
без претензій на власність, що зв'язує руки,
без присвійних займенників й страху розлуки -
залишатися другом, якщо ти ще віриш у це.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423158
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.05.2013
автор: Світлана Пражко