«Делать людям хорошее –
хорошеть самому».
(Л.Татьяничева)
1.
День закінчувався.
Передвечірні поїзди вже відправились. Для того, щоб добратись до райцентру, треба було чекати поїзда, який відправлявся пізно вночі. Ганна Іванівна вийшла на привок – зальну площу шукати якогось транспорту, найбільше споді – ваючись на автобус чи таксі.
Біля зупинки таксі вже зібралось чимало людей, черга виросла величенька.
Більше сорока хвилин простояла Ганна Іванівна, а бажана поїздка затягувалась. Надворі вже добре стемніло і в місті включили нічне освітлення. Жінка почала непокоїтись. І ще, як на лихо, ніхто з тих пасажирів, що стояли поруч, не їхали в тому ж напрямку, що й вона. І тут ненароком, немовби з-під землі, прямо біля її ніг пригальмувала світлозелена «Волга».
– Добрий вечір, – привітався водій. Сідайте, будь ласка, в машину. Мені саме їхати до Коломиї, то я Вас можу підвезти.
– Я б із задоволенням, – сказала жінка. Але сама одна я не поїду. Та й грошей мені не вистачить, щоб оплатити за чотирьох пасажирів вартість проїзду туди і назад…
– Мені все одно їхати до Коломиї потрібно в парк. На «чай» я не беру. Оплатите по лічильнику.
– Коли вже так, то я згодна, – не без вагань сказала.
Автомобіль круто розвернувся по бруківці, якою була вимощена площа і, збільшуючи швидкість, вирушив за місто.
Виїхали за міську зону. Обабіч дороги високою стіною стояли два рівні ряди дерев, немов стрій почесної варти. Перед цими, здається, зовсім далекими двома людьми пропливали вогники зустрічного транспорту. «Нарешті вже доберусь до дому» – подумки говорила про себе Ганна Іванівна.
Хвилин п’ятнадцять їхали мовчки. Розмова між ними зав’язалась невимушено, ніби випадково. Говорили на різні теми: жалілись на погану погоду, згадали про будівництво нового заводу в районному центрі, про молоді робітничі руки, про школу…
На хвилину – другу обоє замовкли. Кожен думав про своє, кожен з них згадав щось приємне і хороше…
І тут раптом водій рішуче запитав:
– Ганно Іванівно, невже Ви ще досі мене не впізнали?
Жінка здивовано глянула на нього:
– Ні!?… Тільки й вимовила, а в голові почали крутитись з шаленою швидкістю думки, старалась хоч приблизно згадати обставини, де могла бачити цю людину. Але її намагання були марними. Водій ще раз мовчки запитально глянув на жінку.
– Ні, ні, вибачте, не знаю, – зніяковіла.
Він, притримуючи однією рукою кермо, дістав з нагрудної кишені паспорта, подав.
– Прошу…
– Миколо?! – Радісно, від несподіванки, ще не до кінця вірячи, вигукнула. Невже так сильно змінився, змужнів, адже скільки літ пройшло.
2.
Їй нараз пригадалось мальовниче буковинське село, куди ще зовсім молодою вчителькою приїхала за направлен ням працювати в школу. В цій школі працювала порівняно недовго, до десятка літ. Потім переїхала за сімейними обставинами в інше місце. Але часточка її душі тут залишилася. Залишилася вона в її учнях. Микола навчався в тому класі, де вона була класним керівником. Він був не те, щоб відмінником, але до навчання відносився серйозно і в класі його поважали. І ще навчився він від своєї вчительки – це доброти та чуйності до людей. «Старайтесь робити людям добро і не чекайте за це винагороди» – так він засвоїв її головну настанову.
3.
Тепер в кабіні велася жвава захоплююча розмова між двома вже цілком дорослими і поважними людьми. Ганна Іванівна цікавилась роботою, сім’єю, однокласниками Миколи. А він намагався збагнути до глибин принципи життя цієї дорогої його серцю людини.
Доїхала Ганна Іванівна не тільки до райцентру, а навіть до свого будинку. Довго ще світило світло в її вікнах.
Як виявилось,ніякого спеціального маршруту в Миколи до Коломиї не було. Побачивши Ганну Іванівну (а він її без вагань впізнав відразу), швидко переоформив свої маршрутні документи саме до цього міста, щоб допомогти їй добратись до дому, а точніше, щоб зробити добру справу для близької серцю людини.
Це було щирою подякою учня своїй дорогій вчительці, яка посіяла в його душі зерна розумного, доброго, вічного і які дали буйні сходи.
Повертався Микола назад пізно, але на серці було легко і хвилююче радісно.
Листопад 1982р. м.Коломия.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423241
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.05.2013
автор: Сетубальський