Виростають діти, йдуть у світ широкий.
Покидають маму і родинний дім
Там, де вчора чутно було їхні кроки,
Жадно лиже тиша залишки слідів.
Виростають діти, забувають маму.
Бо у них вже гнізда, сім'ї є свої.
Йдучи, закривають за собою браму,
І вкривають стежку густо спориші.
Виростають діти, бо це мусить стати.
Родять самі діток, то ж такий їх вік.
Сивину в волосі зафарбує мати,
А від рани в серці є один лиш лік.
Що за лік? Скажу Вам. Це любов, пошана,
Це дзвінок у двері, а чи в телефон.
Як цього немає, кровоточить рана
В серці материнім , квилить птахом сон.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423485
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.05.2013
автор: Крилата (Любов Пікас)