Не клубся вороне на моїх білих крилах
Вищипуй пір'я чорні на собі.
Душа у тривіальності на мармур посивіла,
Щоб стати винятковою у масовій юрбі.
Із дзьобу вилітають промови неповторні
Мов вчилась красномовства у бога Огміос,
Як заклювати воронам мої слова потворні,
Коли у їхніх кігтях я дійсно альбінос.
На плечі прихилились думки омиті медом
Та їх не приховати в невидиме сукно.
Не особливі душі, хоч неповторне небо.
Одноманітним воронам до неба все одно…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423641
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.05.2013
автор: Юлія Довбня