П_О_Ч_А_Т_О_К
Початок завжди виглядає дивно. Немов і потрібно починати, але чомусь вир емоцій не дає придумати влучну фразу, що могла би так промовисто все розповісти і не видавати секретів, і в той же час презентувати подальшу сутність у всій красі… Тож, починати, мабуть, варто просто зі слова «Початок» – лаконічно і зрозуміло… Все починається з дівчини, що любила писати сценарії. Просто жила цим, хоча часто навіть не потребувала, щоб їх використовували, просто вигадувала щось нове, просто робила крок вперед і стрімко злітала по дорозі мрій… Отже, назвемо її Аліса… А друзі кликали її просто Спілберг. Хоча часто-густо на друзів просто не вистачало часу. Але все по порядку. Тож в паспорті було зазначено, що народилася Аліса 27 жовтня 19…ммм..затертого року (ну, повинна ж в дівчині бути якась загадка), в невеличкому містечку на мальовничій ненці-Україні. Далі все звичайно: дитсадок-школа-медаль-інститут за спеціальністю маркетолог і, звісно, рутинна праця в одному із офісів Києва. Що ж, непогана зарплата та гнучкий робочий графік влаштовували Еліс і тому все йшло незмінно, день за днем. Зміни були малосуттєві: то шеф нову секретарку взяв,а всі ще довго обговорювали її дивне ім’я Камелія та наявність у її максимум 25, вишу та, звичайно ж, 5 років стажу, практики за кордоном та мрії ще з дитинства працювати секретаркою, а відтак, просто ходили думки про те, що не одна пара панчіх була порвана при співбесіді на таку посаду. Чи те, що Ліна з 3го поверху знову пофарбувала волосся і тепер вона не платинова, а діамантова блонда…чи пак в цьому є яка різниця, цього ніхто не знав. Але всі говорили, що результат затьмарив всі очікування. Або, що в Таньки знов з’явився новий прихильник, і скоро не тільки вся оранжерея, а й бісів Ботанічний сад переїде до офісу, але це все – заздрощі, звичайно… Тож, жіночий колектив… Все як завжди, «Серпентарій», одним словом. Аліса була чимось незвичайним на цьому тлі, так як зазвичай нічого стороннього нікому не розповідала, та й про неї мало говорили, от хіба, що дивна якась і закрита. То так, але одним-двома походами суспільними із головними кобрами із серпентарію за власний рахунок все вирішувалось, миттєво і ще на місяць про неї не згадували, тобто й приводу то не було. Вона – помірно висока дівчина з яскраво рудим волоссям та зеленими очима, була окрасою морального та естетичного вигляду цього офісу. Носила лінзи від чого очі ставали ще більш зеленими та виразними. Завжди приходила на роботу вчасно, проводила прекрасні презентації та утримувалась від будь-яких нарікань. Серед поганих звичок значилось лише паління, та й то, в наш час вже не дивина, а даність. Тож, в її професіоналізмі можна було не сумніватися. Що ж до зовнішності, то завжди було щось незвичайне у можливості гарно виглядати та вирізнятися навіть у сірому пальто з довгим шарфом, що своїм кораловим відтінком приємно контрастував з сірою гаммою та підкреслював ще більше перелив волосся. Єдиною особливістю було те, що Аліса майже ніколи не випускала з рук потертого сірого блокнота, що як здавалось, судячи з його пошарпаного вигляду, застав ще роки революції. Тож, всім завжди було цікаво, що ж за секрети приховує цей манускрипт, але це було загадкою… А там, за твердою обкладинкою, була всього на всього душа молодого маркетолога, але справжня. Без гриму. Неквапливо лягали літера за літерою фрази нових сценаріїв. Віршів, прози… Так, потрібно було виговоритися. А папір – кращій друг. Що не старіє, не зрадить, завжди може бути поряд, і навіть пожовкнувши від часу або умов зберігання, не буде лицемірити та брехати. Там все з роками не зміниться, не зникне… а головне при потребі можна просто викинути і зробити вигляд, що нічого не було. Ось так, крок за кроком, на цьому ж таки папері, можна було відслідкувати життя молодого дарування, що кожним своїм новим творінням переповідало свої почуття, долю, ставлення до влади, людей, світу. Одному Богу відомо, як тяжко давались одні строки і як швидко прописувались інші. Все залежить від настрою, погоди, оточення…Так, страшне слово «оточення». Як мало ми знаємо про людей навколо нас. Особливо ті, що живуть в багатоповерхівках здоровенних мегаполісів. Коли навіть сусідів не пам’ятаєш всіх в обличчя. Коли не з усіма вітаєшся. Коли в ліфті намагаєшся скоріше закрити дверцята, щоб просто усамітнитися. Щоб не зостатися вкотре з кимось із таких самих «дружніх» жителів в мовчазній 2хвилинній паузі. Так, як же все це мізерно. Але саме це оточення впливає на тебе, твій настрій, зовнішній вигляд, міркування…Бо, коли щось вирізняється – ти вже не такий, ти біла ворона на цьому святі життя. Аліса також намагалась просто бути «звичайною». А ще, до болі любила метро, смачну каву та парки, особливо восени, коли ще тепло, але все вже прощається перед сніговими обіймами…Так дивишся на все це, і розумієш, що скоро вже стане холодно. Перебування на вулиці скоротиться до 5–10 хвилин перебіжок від зупинки до роботи і навпаки. Всі поринуть у безмежну сплячку та святкову епідемію. Аж смішно дивитися, як всі, прискорюючи темп, скуповують різне барахло, щоб тільки отримати і собі щось на чергове свято, так жадібно вдивляючись в вітрини і задумуючись лише про те, а чим тебе потішать в цьому році? Так, то є наша сутність! Чим гарніший подарунок вибереш ти, тим більше та якісніше одарять тебе. І весь цей мурашник в крамницях не вщухає ще довго після нового року. Далі ж то щирі українці святкують не тільки Різдво, Старий Новий Рік, Водохреща, а й 14 лютого – істинне, автентичне свято всіх закоханих. Аліса завжди дивувалась, а не задумувались всі ці люди, з безмірною кількістю листівочок, букетами та, куди ж без нього, шоколадом, що саме вони святкують? День смерті священника, що, бідолаха, загинув через потяг 2 несамовитих до забороненого шлюбу. Але це ж уже святе: скупити мільйон Валентинок і дарувати всім зі словами Киць, Зай, Сонечко. Як говорив Ден, один із товаришів Еліс, а що - так і всім сонечкам приємно, і не помилишся. Так, ну, а далі 23 лютого – всесвітній день чоловічого дезодоранту, піни для бриття та труселів в сердечка. Потім 8 березня – день чоловічої помсти за все вищесказане. Так, потім метушня помалу стихає і, здається, все повертається в нормальне русло. Ось так просто, навіть слідкуючи за цим всім на веранді однієї з кав’ярень, можна справді отримати насолоду та багато вражень, попиваючи чергову філіжанку запашної кави. Саме так взимку і проводила вихідні Аліса, щоб відволіктись від справ та мати живлення для творчості. А на весні та влітку звичайно більше вабила природа. Пар від Дніпра, що окутував весь берег сяйвом та надавав неповторності буднім дням, або просто мерехтіння ідей в оченятах дітей в гамірливих парках, або тихе усамітнення на схилах. Так саме це й надає сил, саме це допомагає жити та радуватись життю…Саме це й зветься українським словом наснага…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424111
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.05.2013
автор: Sama_po_Sobi