В душевнім потойбіччі зляглися шмати самоти,
Давнезний вітер став її повстанцем.
Я мушу з бісеру самотності собі вінок плести,
Отримавши звання почесного вигнанця.
Загнаною прикинулась втікачкою часу
Беззахисне ягня, що в пазурах у вовка
Від самоти все змушена кривити душу злу,
Щоб люди покладалися на те, що я солодка.
Під музику не виженуть з небесного раю
Життя наповнене із глечика нектаром.
Я виграла годину та дні все програю,
Роки подарувавши любовному кошмару.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424174
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.05.2013
автор: Юлія Довбня