Гори... гори, мій каганцю, не тліючого щастя
У безтурботних снах приснися вогником в душі
Як неможливо погасити розпалене багаття,
Що розгорілось полум'ям в тарілці мідяній...
Нехай згорить до тла і не залишиться нічого,
Не спогадів лихих закутаних в туман
І залишків прожитого, в минулому — нового,
Що обернулись в попіл бурштинових оман.
Гори, мій каганцю, не зубожілого натхнення,
Ось, щастя запізніле востаннє зайнялось,
Пекучим запахом і в'їдливим прощанням
У серці наболілому фатально налилось.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424555
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.05.2013
автор: Юлія Довбня