______________________________
3___________________________________
Якось так прийшов непомітно і день наступний. Знову все по одному сценарію, аж до самого метро. Тут підійшов хлопчина, що зазвичай о цій порі здійснює екскурс вагонами та випрошує грошенят. Так, Аліса то не жадібна до грошей, просто, якщо ж вони йдуть на користь. Але коли все– рівно він тратить їх на цигарки та чергові 100 грам оковитої, то тут вже, пробачте, не буде діла. Тож, вона просто сиділа і спостерігала, як почесні громадяни розлучалися зі своїми кровно нажитими та спонсорували безтурботне життя підлітка. Так, не весело і якось надто цинічно все це звучить. Але це правда життя. Що ж поробиш? Тут він вже в черговий раз підійшов до дівчини і став жалібним поглядом, ніби як у кота зі «Шрека» вдивлятися в зелені очі дівчини. Вибач, але ні. Почувши таку відповідь хлопчина ще хвильку постояв, а потім ще раз окинув оком вагон, і кинув на здачу «Скряга»… Очі Аліси, що аж ніяк не очікувала таких звинувачень, здавалось, наповнились ще більше зеленню та вже не просто з цікавості, а з здоровенного обурення. Я – скряга? Невже? Чому? А, може, й насправді? Хтозна… Так. Просте слово, що вертілося в голові весь день, що не давало працювати, що просто засіло в голові. Куди не глянь все чувся цей вирок : «Скряга…Скряга…Скряга!!!» Блін, хотілося закричати, хотілось бодай на хвильку зупинити це шепотіння в голові, і просто пояснити, чому саме не віддала бодай краплю грошенят цьому малому. Все ж зрозуміло. Але від себе не втечеш. Лишалось тільки одне. Вона набрала Анжелу. І замість Привіт! Як справи? Зразу рішуче запитала:
– Я скряга?
– Що ти верзеш? Що вже трапилось?
– Ну, просто дай відповідь, так чи ні?
– Та з чого ти таке взяла? Ну, звичайно ні!!!
– (така відповідь дещо полегшила страждання ) Але може й правда я колись зажала тобі грошей?
– Та ти можеш пояснити, що сталося і звідки в тебе цей комплекс несвідомого картання себе?
– Ну просто…Далі вона мляво переповіла історію, що сталась зранку…
– А, тю, та не звертай уваги, мало, що скаже те мале хамло, аби здобути собі жадане. Не можна перейматися всім, що тобі говорять…Коротше, забєй!
Думки про свою «недощедрість» не вщухали ще до вечора, але потім якось самі собою зникли. Декілька бокалів вина та піца на замовлення зробили своє діло. Знов до своїх лап затягнув сон. Все покрилося чимось вищим за свідомість. Чимось сильнішим за сталь. Тим, що сковує міцніше кайданів. Тим, що прихиляє додолу навіть самих сильних світу цього. Все поринуло в сон. Тільки собаки за вікном ще гавкали, ніби нагадуючи, що кінець світу ще не настав, і не всі ще вимерли.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424721
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.05.2013
автор: Sama_po_Sobi