На пройденому етапі щастя ми завжди шукаємо винних у тому, що кожного разу розлучаємось, розбиваючи одне одному серця, а подекуди і обличчя – хто на що спроможний, кому, на що вистачає виваженості і культури, етики, коменсалізму. Написані розумні слова здаються загидженими тамбурами вагонів, бо все там просто накручене і надумане запаленим мозком автора. Мінімуми наших можливостей і їхні максимальні поділки у бажаному еквіваленті – Бог дав стільки, скільки кожному було потрібно і було б корисно. Хочеш більше? На! Тримай, тільки ж не втрать, не зіпсуй, щоб потім викинути. Ось тобі життя – довге, щасливе, ось тобі радість, ось тобі сонце, ось тобі я – користуйся. Маєш нагоду і вмерти. Хочеш цього? Теж тримай. Воно їсти не просить. Умер та і лежиш собі в могилі – нікому не потрібний на тому світі і тільки сіль проступає на віко – хто там зовні?
Вікна корисні, коли вони відчинені та несуть прохолоду у паркий вагон, затягують тамбур своїм вітерцем перекручуючись із духотою потоками потоків потокості. Гух і вже не тут ти і вже ти під металевими колесами скрипості та постукування, у сонних переливах болю та плачу потягів. Куняємо, не помічаємо тої тяжкості повік і засинаємо. От і все: винних знайдено, винних покарано, винних страчено. Сниться тобі перемигування і підморгування посадок за щирими вікнами електрички; клавіша чотири із знаком крапки з комою та маленьким долариком ось вона знов; сниться море пройдених травинок та тепер по ньому їдуть потягові колеса та накладаються рельси. Зупинка «Станція Абазівка». Вдарило зовсім нерозбірливим голосом з динамо, але ти вже маєш досвід електричкоїздіння і розтлумачуєш з легкістю для себе кожне замучене диктором слівце. Отакий будильник не збудив би когось іншого, та в даному випадку – то вже безумовний рефлекс.
Про що думалось спочатку? От і маємо те, що кожен винен по своєму і в своєму і для кожного іншого те все має різне значення, лише на нотку, проте, інше. Виберемо винних для себе і вб’ємо. Все, далі нічого не буде: ні дописано пізніш, ні за рік, ні за два – сонних вбито, нащо морочитись?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424771
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.05.2013
автор: Валіко Коробкадзе