Крізь соломинку п'єш мою душу.
Знаю смак цей гірки́й і хмільний.
Та мольбою тортур не порушу.
О, мій спокій довготривки́й.
Як закінчиш скажи. Не печально,
Що душі вже немає на світі.
Я піду по дорозі недальній
Подивитись, як граються діти.
Розквіта гарно агрус кущами.
Цеглу десь везуть за парканом.
Хто ти: брат мені чи коханий,
Не згадаю й відкину разом.
Світло тут і так безпритульно,
Спочиває стомлене тіло...
Перехожі думають смутно:
Певно, вчора вона овдовіла.
А.Ахматова 1911 *ВЕЧЕР*
Как соломинкой пьешь мою душу.
Знаю вкус ее горек и хмелен.
Но я пытку мольбой не нарушу.
О, покой мой многонеделен.
Когда кончишь, скажи. Не печально,
Что души уже нет на свете.
Я пойду дорогой недальней
Посмотреть, как играют дети.
На кустах зацветает крыжовник,
И везут кирпичи за оградой.
Кто ты: брат мой или любовник,
Я не помню, и помнить не надо.
Как светло здесь и как бесприютно,
Отдыхает усталое тело...
А прохожие думают смутно:
Верно, только вчера овдовела.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425651
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 17.05.2013
автор: @NN@