Нема думок нових, нема ідей
Немов до скелі ланцюгом прикутий
Згасаю наче Прометей –
Відкинутий, відчужений та забутий.
Згасаю – на спалах всі сили віддавши
Та до безодні стрімко лечу –
Неначе янгол, свої крила зламавши
Люди, я вам вже не шепочу – щосили кричу.
Та чи буду почутий? –
Напевно не знаю.
Переслідуємий орлами та ланцюгами скутий –
Як та іскра, поволі згасаю.
[i][/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425656
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.05.2013
автор: Валерій Кець